Пам’яті Олени Вікторівни Астахової (1948 – 2024)

Астахова Олена Вікторівна

20.12.1948 – 10.09.2024

Харківське ентомологічне товариство втратило одного зі своїх давніх членів. Раптово пішла з життя Олена Вікторівна Астахова.

Її батько був відомим науковцем і організатором. Обіймані ним посади — проректор університету та завідувач кафедри археології. Мати працювала педагогом у спецшколі для дітей з вадами слуху. Суттєво вплинув на формування особистості дідусь, якого Олена Вікторівна любила і часто цитувала. Усіх родичів вона підтримувала, як могла.

Олена Вікторівна була останньою аспіранткою Сергія Івановича Медведєва. По завершенні аспірантури і до виходу на пенсію вона все творче життя віддала Музею природознавства Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Починала з посади молодшого наукового співробітника, а завершила трудове життя завідувачем сектору безхребетних тварин.

Їй належать численні розробки експозицій, супроводжувальні рисунки, визначені експонати. Її улюбленцями були павуки, і вони ж були центром наукових досліджень. Зараз її колекційні збори впоряджені та зберігаються в фондах музею.

Але творчі інтереси на цьому не обмежувались. Почуття прекрасного завжди було притаманне Олені Вікторівні. Тому її розробки музейних експозицій завжди були довершені – як і здійснювані нею публічні акції (лекції, екскурсії, виступи на зборах). Навіть якийсь час Олена Вікторівна разом із друзями створила підприємство з вирощування декоративних рослин і оформлення інтер’єрів. Вона була вмілим мисливцем, і в полюванні також знаходила частку своєї душі. ЇЇ улюбленим кольором був зелений. Вона любила авторські пісні. Не любила Віллі Токарєва, фільми Герасимова й пісню «Спорит Вологда и спорит Кострома». А ще не любила, коли на день народження їй дарували кухонні речі — якими б надсучасними та досконалими вони не були.

Олена Вікторівна завжди намагалася встановлювати відверті стосунки. За це хтось її любив, а хтось – відсторонювався. У неї було стабільне коло надійних друзів. Це не заважало заводити нові стосунки й підтримувати їх.

Після звільнення та виходу на пенсію Олена Вікторівна не покладала рук. Вона була дружиною, матір’ю, дуже відданою бабусею, і до кінця життя не зупинялася. Хвороба наздогнала її в активному працездатному стані.

Висловлюємо щирі співчуття родині нашої колеги, подруги, наставниці. Олена Вікторівна буде жити в нашій пам’яті та в наших серцях!

Олександр Шатровський

(Перепрошую за не зовсім відповідне фото; на жаль, численні паперові версії мені зараз недоступні)